Antiphellos (Kaş)

Sie sind in Kaş. Weiß getünchte Gassen, Tauchboote, Bougainvillea — und mitten in der belebtesten Einkaufsstraße ein vier Meter hohes lykisches Grab, um das der Verkehr herumfahren muss. Die meisten antiken Städte an diesem Weg sind Ruinen, die man besucht. Diese hat nie aufgehört. Sie betrachten Antiphellos nicht. Sie sitzen darin.

Der antike Name von Kaş war Antiphellos — wörtlich „gegenüber von Phellos". Phellos war die Mutterstadt, oben in den Bergen hinter Ihnen, und diese Bucht begann als nichts weiter als ihr Hafen: ein Ort, um Zedernholz zu verladen, das in den hohen Wäldern geschlagen wurde, und später Schwämme, die man vom Meeresgrund holte.

Dann tat die Geschichte, was sie mit Häfen meist tut — sie machte das Kind reicher als die Mutter. Zur Römerzeit verblasste Phellos in den Bergen, und Antiphellos war zu einer richtigen kleinen Hafenstadt geworden, berühmt genug, dass römische Schriftsteller ihre Schwämme erwähnten.

Reisende des neunzehnten Jahrhunderts, die hier ankerten, zählten mehr als hundert lykische Gräber in und um die Stadt. Viele gingen verloren, als Kaş wuchs — behauener Stein ist nützlicher Stein — doch die erhaltenen sind in den Alltag verwoben, wie Sie es nirgends sonst am Weg finden.

Drei Dinge gilt es zu finden, alle in einem Spaziergang von fünfzehn Minuten.

Erstens das Löwengrab — mitten in der Uzun-Çarşı-Straße. Ein hohes Pfeilergrab aus dem vierten Jahrhundert vor Christus, zwei Grabkammern übereinander, gekrönt von einem geschwungenen gotischen Deckel. Betrachten Sie die Enden des Deckels: Die gerundeten Vorsprünge sind als Löwenköpfe gehauen, die auf ihren Pranken ruhen — daher der Name.

Und schauen Sie genauer auf die Seite — die lange Inschrift ist auf Lykisch verfasst, und Teile davon stehen in einem seltenen poetischen Dialekt, den die Forschung bis heute nicht ganz übersetzen kann. Ein Gedicht steht in der Einkaufsstraße, und niemand, der heute lebt, kann es lesen.

Zweitens das hellenistische Theater — fünf Minuten westlich am Wasser. Sechsundzwanzig Sitzreihen, Platz für vielleicht viertausend Menschen, und kein Bühnenhaus, das den Blick versperrt — sodass die Kulisse jeder Vorstellung das offene Mittelmeer war und die griechische Insel Meis, die zwei Kilometer vor der Küste schwebt. Es ist eines der ganz wenigen antiken Theater, die dem Meer geradewegs zugewandt sind. Steigen Sie bei Sonnenuntergang in die oberste Reihe. Zweitausend Jahre Publikum geben Ihnen recht.

Und drittens das dorische Felsgrab, am Hang oberhalb des Theaters. Als ein einziger Raum aus dem lebenden Fels gehauen, mit einem Türrahmen wie ein winziger Tempel. Treten Sie ein und lassen Sie die Augen sich gewöhnen: An der Rückwand läuft ein kleiner Fries von Frauen, die Hand in Hand tanzen — ein Reigen, der im Dunkeln aufführt, für einen Besucher nach dem anderen, seit über zweitausend Jahren.

Noch eine Sache zu jener Insel am Horizont. Meis — Kastellorizo — ist griechisches Gebiet, das östlichste Bruchstück Griechenlands, näher an Kaş als Kaş an seinem eigenen Flughafen. Fast die ganze Geschichte hindurch waren die beiden Häfen eine Welt: dieselben Boote, dieselben Schwammtaucher, dieselben Familien, die täglich über die Meerenge hinweg handelten.

Die Grenze, die heute mitten durch den Kanal läuft, ist kaum ein Jahrhundert alt. Stehen Sie auf der Hafenmauer und schauen Sie hinüber: Sie sehen die Zwillingsstadt, bei der Geburt getrennt durch das zwanzigste Jahrhundert — und heute wieder verbunden durch eine Morgenfähre.

Kaş ist der große Nachschubstopp der Wegmitte — die letzte richtige Stadt für tagelanges Wandern. Essen Sie gut, füllen Sie die Vorräte auf, schwimmen Sie. Wenn Sie bereit sind, klettert der Lykische Weg aus der Stadt nach Osten hinaus, hin zur Bucht von Limanağzı mit ihren Felsgräbern und weiter zur versunkenen Küste von Aperlae und Kekova. Das Beste der Küste liegt vor Ihnen. Guten Weg.

Estás en Kaş. Callejuelas encaladas, barcos de buceo, buganvillas — y, en medio de la calle comercial más animada, una tumba licia de cuatro metros de alto que el tráfico tiene que rodear. La mayoría de las ciudades antiguas de esta Vía son ruinas que se visitan. Esta nunca se detuvo. No estás mirando Antiphellos. Estás sentado dentro de ella.

El antiguo nombre de Kaş era Antiphellos — literalmente «frente a Phellos». Phellos era la ciudad madre, allá arriba en las montañas a tu espalda, y esta bahía no fue al principio más que su puerto: un lugar donde cargar la madera de cedro cortada en los altos bosques, y más tarde las esponjas arrancadas del fondo del mar.

Luego la historia hizo lo que suele hacer con los puertos — volvió al hijo más rico que al padre. En época romana, Phellos se apagaba en las alturas y Antiphellos se había convertido en una verdadera pequeña ciudad portuaria, con esponjas lo bastante afamadas para que los autores romanos las citaran.

Los viajeros del siglo diecinueve que fondearon aquí contaron más de cien tumbas licias en la ciudad y sus alrededores. Muchas desaparecieron a medida que Kaş crecía — piedra tallada es piedra útil — pero las que sobreviven están tejidas en la vida cotidiana como en ningún otro lugar de la Vía.

Hay tres cosas que encontrar, todas a un cuarto de hora a pie.

Primero, la Tumba del León — en medio de la calle Uzun Çarşı. Una alta tumba de pilar del siglo cuarto antes de nuestra era, dos cámaras funerarias superpuestas, coronada por una tapa curva de estilo gótico. Mira los extremos de la tapa: los salientes redondeados están esculpidos como cabezas de león apoyadas sobre sus patas — de ahí el nombre de la tumba.

Y mira de cerca el costado: la larga inscripción está en lengua licia, y una parte está escrita en un raro dialecto poético que los investigadores aún no saben traducir por entero. Un poema se alza en la calle comercial, y hoy nadie sabe leerlo.

En segundo lugar, el teatro helenístico — cinco minutos hacia el oeste, al borde del agua. Veintiséis filas de gradas, sitio para quizá cuatro mil espectadores, y ningún edificio de escena que tape la vista — de modo que el telón de fondo de cada representación era el Mediterráneo abierto y la isla griega de Meis, flotando a dos kilómetros mar adentro.

Es uno de los poquísimos teatros antiguos del mundo vueltos derechos hacia el mar. Sube a la última fila al atardecer. Dos mil años de espectadores te dan la razón.

Y en tercer lugar, la tumba rupestre dórica, en la ladera sobre el teatro. Tallada de una sola pieza en la roca viva, con una puerta esculpida como un pequeño templo. Entra y deja que tus ojos se acostumbren: a lo largo del muro del fondo corre un pequeño friso de mujeres que danzan cogidas de la mano — un coro que baila en la oscuridad, para un visitante cada vez, desde hace más de dos mil años.

Una palabra más sobre esa isla del horizonte. Meis — Kastellórizo — es territorio griego, el fragmento más oriental de Grecia, más cerca de Kaş de lo que Kaş está de su propio aeropuerto. Durante casi toda la historia, los dos puertos fueron un solo mundo: los mismos barcos, los mismos pescadores de esponjas, las mismas familias, comerciando cada día a través del estrecho.

La frontera que hoy parte por la mitad el canal apenas tiene un siglo. Ponte sobre el muelle y mira al otro lado: estás mirando al gemelo de la ciudad, separado al nacer por el siglo veinte — y reconectado, en estos tiempos, por un ferri de la mañana.

Kaş es la gran parada de avituallamiento del centro de la Vía — la última verdadera ciudad antes de días de marcha. Come bien, rehaz tus provisiones, báñate. Cuando estés listo, la Vía Licia remonta de la ciudad hacia el este, hacia la bahía de Limanağzı y sus tumbas rupestres, y luego hacia la costa sumergida de Aperlae y de Kekova. Lo más hermoso de la ribera está por delante. Buen camino.

Vous êtes à Kaş. Ruelles blanchies à la chaux, bateaux de plongée, bougainvilliers — et, au milieu de la rue commerçante la plus animée, une tombe lycienne de quatre mètres de haut que la circulation doit contourner. La plupart des cités antiques de cette Voie sont des ruines que l'on visite. Celle-ci ne s'est jamais arrêtée. Vous ne regardez pas Antiphellos. Vous êtes assis dedans.

L'ancien nom de Kaş était Antiphellos — littéralement « en face de Phellos ». Phellos était la cité mère, là-haut dans les montagnes derrière vous, et cette baie ne fut d'abord que son port : un lieu où charger le bois de cèdre coupé dans les hautes forêts, et plus tard les éponges arrachées au fond de la mer. Puis l'histoire fit ce qu'elle fait d'ordinaire aux ports — elle rendit l'enfant plus riche que le parent.

À l'époque romaine, Phellos s'effaçait dans les hauteurs et Antiphellos était devenue une vraie petite cité portuaire, ses éponges assez réputées pour que les auteurs romains les citent.

Les voyageurs du dix-neuvième siècle qui mouillèrent ici comptèrent plus de cent tombes lyciennes dans la ville et alentour. Beaucoup disparurent à mesure que Kaş grandissait — pierre taillée est pierre utile — mais celles qui subsistent sont tissées dans la vie quotidienne comme nulle part ailleurs sur la Voie.

Il y a trois choses à trouver, toutes à un quart d'heure de marche.

D'abord, la Tombe du Lion — au milieu de la rue Uzun Çarşı. Une haute tombe à pilier du quatrième siècle avant notre ère, deux chambres funéraires superposées, couronnée d'un couvercle courbe de style gothique. Regardez les extrémités du couvercle : les saillies arrondies sont sculptées en têtes de lion posées sur leurs pattes — d'où le nom de la tombe.

Et regardez de plus près le côté : la longue inscription est en langue lycienne, et une partie en est écrite dans un rare dialecte poétique que les chercheurs ne savent toujours pas traduire entièrement. Un poème se dresse dans la rue commerçante, et personne aujourd'hui ne sait le lire.

Deuxièmement, le théâtre hellénistique — cinq minutes vers l'ouest, au bord de l'eau. Vingt-six rangs de gradins, place pour peut-être quatre mille spectateurs, et aucun bâtiment de scène pour boucher la vue — si bien que la toile de fond de chaque représentation était la Méditerranée ouverte et l'île grecque de Meis, flottant à deux kilomètres au large.

C'est l'un des très rares théâtres antiques au monde tournés droit vers la mer. Montez au dernier rang au coucher du soleil. Deux mille ans de spectateurs vous donnent raison.

Et troisièmement, la tombe rupestre dorique, sur le versant au-dessus du théâtre. Taillée d'une seule pièce dans le roc vif, avec une porte sculptée comme un petit temple. Entrez et laissez vos yeux s'habituer : le long du mur du fond court une petite frise de femmes dansant main dans la main — un chœur qui danse dans le noir, pour un visiteur à la fois, depuis plus de deux mille ans.

Encore un mot sur cette île à l'horizon. Meis — Kastellórizo — est territoire grec, le fragment le plus oriental de la Grèce, plus proche de Kaş que Kaş ne l'est de son propre aéroport. Pendant presque toute l'histoire, les deux ports ne firent qu'un seul monde : mêmes bateaux, mêmes pêcheurs d'éponges, mêmes familles, échangeant chaque jour à travers le détroit.

La frontière qui coupe aujourd'hui le milieu du chenal a à peine un siècle. Tenez-vous sur le môle et regardez de l'autre côté : vous regardez le jumeau de la ville, séparé à la naissance par le vingtième siècle — et reconnecté, ces temps-ci, par un ferry du matin.

Kaş est la grande halte de ravitaillement du milieu de la Voie — la dernière vraie ville avant des jours de marche. Mangez bien, refaites vos provisions, baignez-vous. Quand vous serez prêt, la Voie lycienne remonte de la ville vers l'est, vers la baie de Limanağzı et ses tombes rupestres, puis vers la côte engloutie d'Aperlae et de Kekova. Le plus beau du rivage est devant vous. Bonne route.

Siete a Kaş. Vicoli imbiancati a calce, barche da sub, buganvillee — e, in mezzo alla via commerciale più animata, una tomba licia alta quattro metri che il traffico deve aggirare. La maggior parte delle città antiche di questa Via sono rovine da visitare. Questa non si è mai fermata. Non state guardando Antiphellos. Ci siete seduti dentro.

L'antico nome di Kaş era Antiphellos — letteralmente «di fronte a Phellos». Phellos era la città madre, lassù tra le montagne dietro di voi, e questa baia dapprima non fu che il suo porto: un luogo dove caricare il legno di cedro tagliato nelle alte foreste, e più tardi le spugne strappate al fondo del mare. Poi la storia fece ciò che di solito fa ai porti — rese il figlio più ricco del genitore.

In età romana, Phellos svaniva sulle alture e Antiphellos era diventata una vera piccola città portuale, con spugne abbastanza rinomate perché gli autori romani le citassero.

I viaggiatori dell'Ottocento che qui gettarono l'ancora contarono più di cento tombe licie in città e dintorni. Molte scomparvero man mano che Kaş cresceva — pietra tagliata è pietra utile — ma quelle che restano sono intrecciate alla vita quotidiana come in nessun altro punto della Via.

Ci sono tre cose da trovare, tutte a un quarto d'ora di cammino.

Primo, la Tomba del Leone — in mezzo alla via Uzun Çarşı. Un'alta tomba a pilastro del quarto secolo avanti Cristo, due camere funerarie sovrapposte, coronata da un coperchio ricurvo di stile gotico. Guardate le estremità del coperchio: le sporgenze arrotondate sono scolpite a teste di leone posate sulle zampe — da cui il nome della tomba.

E guardate più da vicino il fianco: la lunga iscrizione è in lingua licia, e una parte è scritta in un raro dialetto poetico che gli studiosi non sanno ancora tradurre per intero. Una poesia si erge nella via commerciale, e nessuno oggi sa leggerla.

In secondo luogo, il teatro ellenistico — cinque minuti verso ovest, in riva all'acqua. Ventisei file di gradinate, posto per forse quattromila spettatori, e nessun edificio scenico a bloccare la vista — cosicché lo sfondo di ogni rappresentazione era il Mediterraneo aperto e l'isola greca di Meis, sospesa a due chilometri al largo. È uno dei pochissimi teatri antichi al mondo rivolti dritti verso il mare. Salite all'ultima fila al tramonto. Duemila anni di spettatori vi danno ragione.

E in terzo luogo, la tomba rupestre dorica, sul pendio sopra il teatro. Tagliata in un solo pezzo nella roccia viva, con una porta scolpita come un piccolo tempio. Entrate e lasciate che gli occhi si abituino: lungo la parete di fondo corre un piccolo fregio di donne che danzano tenendosi per mano — un coro che danza nel buio, per un visitatore alla volta, da più di duemila anni.

Ancora una parola su quell'isola all'orizzonte. Meis — Kastellórizo — è territorio greco, il frammento più orientale della Grecia, più vicino a Kaş di quanto Kaş lo sia dal proprio aeroporto. Per quasi tutta la storia, i due porti furono un solo mondo: stesse barche, stessi pescatori di spugne, stesse famiglie, che scambiavano ogni giorno attraverso lo stretto.

La frontiera che oggi taglia il centro del canale ha appena un secolo. Sostate sul molo e guardate dall'altra parte: state guardando il gemello della città, separato alla nascita dal ventesimo secolo — e riconnesso, di questi tempi, da un traghetto del mattino.

Kaş è la grande tappa di rifornimento a metà della Via — l'ultima vera città prima di giorni di cammino. Mangiate bene, rifate le provviste, bagnatevi. Quando sarete pronti, la Via Licia risale dalla città verso est, verso la baia di Limanağzı e le sue tombe rupestri, poi verso la costa sommersa di Aperlae e Kekova. Il più bello del litorale è davanti a voi. Buon cammino.

Вы в Каше. Белёные переулки, дайверские лодки, бугенвиллея — и посреди самой оживлённой торговой улицы четырёхметровая ликийская гробница, которую объезжает транспорт. Большинство древних городов на этой тропе — руины, куда приходят в гости. Этот — не остановился ни на день. Вы не смотрите на Антифеллос. Вы сидите внутри него.

Древнее имя Каша — Антифеллос, буквально «напротив Феллоса». Феллос был городом-матерью, в горах позади вас, а эта бухта начиналась как его гавань: место, где грузили кедровый лес с высоких склонов, а позже — губки со дна моря. Затем история сделала с гаванью то, что делает обычно: ребёнок стал богаче родителя.

К римским временам Феллос угасал в горах, а Антифеллос стал самостоятельным портовым городком — настолько известным своими губками, что о них писали римские авторы.

Путешественники девятнадцатого века, бросавшие здесь якорь, насчитывали больше сотни ликийских гробниц в городе и вокруг. Многие пропали, когда Каш рос — тёсаный камень всегда пригодится, — но уцелевшие вплетены в повседневную жизнь так, как нигде больше на тропе.

Три вещи, которые стоит найти — всё в четверти часа прогулки.

Первое — Львиная гробница, посреди улицы Узун-Чарши. Высокая столбовая гробница четвёртого века до нашей эры: две погребальные камеры одна над другой, наверху — изогнутая крышка в форме готической арки. Присмотритесь к её торцам: округлые выступы вырезаны как львиные головы, лежащие на лапах, — они и дали гробнице имя.

А теперь взгляните на бок: длинная надпись выполнена по-ликийски, и часть её — на редком поэтическом диалекте, который учёные до сих пор не могут прочесть полностью. Посреди торговой улицы стоит поэма — и никто из живущих не может её прочитать.

Второе — эллинистический театр, пять минут на запад вдоль воды. Двадцать шесть рядов, места примерно на четыре тысячи зрителей — и никакого сценического здания, закрывающего вид: задником каждого спектакля было открытое Средиземное море и греческий остров Мейс в двух километрах от берега. Это один из очень немногих античных театров, смотрящих прямо в открытое море. Поднимитесь на верхний ряд на закате. Две тысячи лет зрителей с вами согласны.

И третье — дорическая скальная гробница на склоне над театром. Вырублена одним помещением в живой скале, с резным порталом, как у крошечного храма. Войдите и дайте глазам привыкнуть: вдоль задней стены тянется маленький фриз — женщины, танцующие, взявшись за руки. Хор, выступающий в темноте, для одного зрителя за раз, уже больше двух тысяч лет.

И ещё об острове на горизонте. Мейс — Кастелоризо — это греческая территория, самый восточный осколок Греции, до Каша ближе, чем Кашу до собственного аэропорта. Большую часть истории две гавани были одним миром: одни лодки, одни ловцы губок, одни семьи, торговавшие через пролив ежедневно. Границе, что теперь проходит по середине пролива, едва сто лет.

Встаньте на набережной и посмотрите через воду: перед вами близнец этого города, разлучённый с ним двадцатым веком — и вновь связанный, в наши дни, утренним паромом.

Каш — главная перевалочная станция середины тропы, последний настоящий город на несколько дней пути. Поешьте как следует, пополните запасы, искупайтесь. Когда будете готовы, Ликийская тропа поднимается из города на восток — к бухте Лиманагзы с её скальными гробницами и дальше, к затонувшему побережью Аперлаи и Кековы. Лучшее на этом берегу — впереди. Доброй тропы.

Kaş'tasınız. Badanalı sokaklar, dalış tekneleri, begonviller — ve çarşının en işlek caddesinin ortasında, trafiğin etrafından dolanmak zorunda kaldığı dört metrelik bir Likya mezarı. Bu yoldaki antik kentlerin çoğu, gidip gezdiğiniz örenlerdir. Bu hiç durmadı. Antiphellos'a bakmıyorsunuz. İçinde oturuyorsunuz.

Kaş'ın antik adı Antiphellos'tu — kelimesi kelimesine, «Phellos'un karşısı». Phellos ana kentti; arkanızdaki dağların yukarısında. Bu koy, onun iskelesinden başka bir şey değildi başlarda: yüksek ormanlardan kesilen sedir kerestesinin ve sonraları deniz dibinden çıkarılan süngerin yüklendiği yer. Sonra tarih, limanlara hep yaptığını yaptı — evladı ebeveynden zengin etti.

Roma çağına gelindiğinde Phellos dağlarda sönükleşiyordu; Antiphellos ise kendi başına adam olmuş, süngerleri Romalı yazarlarca anılacak kadar ünlenmiş küçük bir liman kentiydi.

On dokuzuncu yüzyılda buraya demirleyen gezginler, kasabanın içinde ve çevresinde yüzden fazla Likya mezarı saydı. Kaş büyüdükçe çoğu gitti — kesme taş, işe yarar taştır — ama kalanlar gündelik hayata öyle dokunmuş ki benzerini bu yolun başka hiçbir yerinde bulamazsınız.

Bulunacak üç şey var; üçü de on beş dakikalık gezinti mesafesinde.

Önce Kaşlıların Kral Mezarı dediği Aslanlı Mezar — Uzun Çarşı'nın ortasında. MÖ dördüncü yüzyıldan kalma yüksek bir paye mezar; üst üste iki mezar odası, tepesinde kavisli, gotik görünüşlü bir kapak. Kapağın uçlarına bakın: o yuvarlak çıkıntılar, pençelerinin üstüne yatmış aslan başları olarak yontulmuş — mezara adını verenler de onlar.

Bir de yan yüze yakından bakın — o uzun yazıt Likçe; üstelik bir bölümü, bilim insanlarının bugün bile tam çözemediği ender bir şiir lehçesinde. Çarşının ortasında bir şiir duruyor ve yaşayan hiç kimse okuyamıyor.

İkincisi, Helenistik tiyatro — kıyı boyunca beş dakika batıya. Yirmi altı sıra oturak, aşağı yukarı dört bin kişilik yer ve manzarayı kapatacak sahne binası yok — yani her gösterinin fonu açık Akdeniz ve iki kilometre açıkta süzülen Meis Adası'ydı. Denize dosdoğru bakan çok az antik tiyatrodan biridir. Gün batımında en üst sıraya çıkın. İki bin yıllık seyirci sizinle aynı fikirde.

Üçüncüsü, tiyatronun yukarısındaki yamaçta, Dor tipi kaya mezarı. Ana kayadan tek oda hâlinde oyulmuş; kapısı minik bir tapınak gibi işlenmiş. İçeri girin ve gözlerinizin alışmasını bekleyin: arka duvar boyunca el ele dans eden kadınlar kabartması uzanır — iki bin yılı aşkın süredir, karanlıkta, her seferinde tek bir ziyaretçiye oynayan bir koro.

Ufuktaki o adaya dair bir şey daha. Meis — Yunanların Kastellorizo'su — Yunanistan'ın en doğudaki parçası; Kaş'a, Kaş'ın kendi havaalanından daha yakın. Tarihin çoğunda bu iki liman tek bir dünyaydı: aynı tekneler, aynı sünger dalgıçları, aynı aileler; boğazın iki yakası her gün alışveriş içinde. Kanalın ortasından geçen sınır, daha yüz yaşında bile değil.

Liman duvarında durup karşıya bakın: kasabanın, yirminci yüzyılın doğumda ayırdığı ikizine bakıyorsunuz — bugünlerde bir sabah feribotuyla yeniden buluşan ikizine.

Kaş, orta yolun büyük ikmal durağıdır — günlerce yürüyüş boyunca son gerçek kasaba. İyi yiyin, erzak tazeleyin, denize girin. Hazır olduğunuzda Likya Yolu kasabadan doğuya tırmanıyor: önce kaya mezarlı Limanağzı koyuna, sonra Aperlai ile Kekova'nın batık kıyısına. Kıyının en güzeli önünüzde. Yolunuz açık olsun.

Ви — у Kaş. Побілені вапном вулички, дайвінгові катери, бугенвілії — а посеред найжвавішої торгової вулиці лікійська гробниця чотири метри заввишки, яку транспорт мусить об'їжджати. Більшість античних міст цієї Стежки — руїни, до яких приходять. Це — ніколи не спинялося. Ви не дивитеся на Антіфеллос. Ви сидите в ньому.

Давня назва Kaş — Антіфеллос, буквально «навпроти Феллоса». Феллос був містом-матір'ю, там, високо в горах за вашою спиною, а ця затока спершу була лише його портом: місцем, де вантажили кедрову деревину, зрубану в горішніх лісах, а згодом — губки, видерті з морського дна. Потім історія зробила те, що зазвичай робить із портами, — зробила дитину багатшою за батька.

За римської доби Феллос танув у висотах, а Антіфеллос став справжнім невеликим портовим містом, чиї губки були досить славні, щоб про них згадували римські автори.

Мандрівники дев'ятнадцятого століття, що ставали тут на якір, налічили понад сто лікійських гробниць у місті й довкола. Багато з них зникло, коли Kaş розростався — тесаний камінь є каменем корисним, — але ті, що вціліли, вплетені в щоденне життя, як ніде більше на Стежці.

Тут варто знайти три речі, усі — за чверть години ходу.

Спершу — Гробниця Лева, посеред вулиці Uzun Çarşı. Висока стовпова гробниця четвертого століття до нашої ери, дві поховальні камери одна над одною, увінчані вигнутим віком у готичному дусі. Погляньте на кінці віка: заокруглені виступи витесані у формі левових голів, що спочивають на лапах, — звідси й назва гробниці.

А тепер придивіться до бічної грані: довгий напис зроблено лікійською мовою, а частину його — рідкісним поетичним діалектом, який дослідники й досі не вміють цілком перекласти. Посеред торгової вулиці стоїть вірш, і ніхто сьогодні не вміє його прочитати.

По-друге — елліністичний театр, за п'ять хвилин на захід, над самою водою. Двадцять шість рядів лав, місце десь на чотири тисячі глядачів і жодної будівлі сцени, що заступала б краєвид, — тож тлом кожної вистави було відкрите Середземне море й грецький острів Meis, що плине за два кілометри від берега. Це один із дуже небагатьох античних театрів світу, обернених просто до моря. Підніміться в останній ряд на заході сонця. Дві тисячі років глядачів визнають вашу рацію.

І по-третє — дорична скельна гробниця на схилі над театром. Витесана суцільно з живої скелі, з дверима, різьбленими наче маленький храм. Увійдіть і дайте очам звикнути: уздовж задньої стіни біжить невеликий фриз із жінок, що танцюють, узявшись за руки, — хор, який танцює в темряві для одного відвідувача за раз уже понад дві тисячі років.

Ще одне слово про той острів на обрії. Meis — Kastellórizo — це грецька територія, найсхідніший клаптик Греції, ближчий до Kaş, ніж Kaş до власного аеропорту. Майже всю історію обидва порти складали один світ: ті самі човни, ті самі ловці губок, ті самі родини, що торгували щодня через протоку. Кордону, який нині розтинає середину каналу, ледве століття.

Станьте на молу й погляньте на той бік: ви дивитеся на місто-близнюка, розлучене при народженні двадцятим століттям — і знову з'єднане, останнім часом, вранішнім поромом.

Kaş — велика перевалочна зупинка середини Стежки, останнє справжнє місто перед днями ходу. Смачно попоїжте, поповніть припаси, скупайтеся. Коли будете готові, Лікійська стежка підіймається з міста на схід, до затоки Limanağzı з її скельними гробницями, а далі до затонулих берегів Аперле й Kekova. Найкраще з узбережжя — попереду. Доброї дороги.