Patara

Sie stehen in Patara. Der Wind von den Dünen, die Zikaden und die Stille von zweitausend Jahren. Hier tagte der Lykische Bund. Hier wurde der heilige Nikolaus geboren. Und dies ist einer der wichtigsten Orte, durch die Sie auf dem ganzen Lykischen Weg gehen werden.

Patara war der Haupthafen des antiken Lykien — eines Küstenreichs, das hier im Südwesten Anatoliens etwa vom siebten vorchristlichen Jahrhundert an blühte. Bis ins zweite Jahrhundert vor Christus hatten sich dreiundzwanzig lykische Städte zu einem Bund zusammengeschlossen, und Patara war eine von nur sechs, die in der Versammlung drei Stimmen führten.

Ihr Tagungsort — das Bouleuterion, das Sie gleich sehen werden — gilt manchen Historikern als eine der frühesten demokratischen Kammern überhaupt auf der Welt. James Madison und die amerikanischen Gründerväter, die zweitausend Jahre später arbeiteten, lasen über das lykische System bei dem französischen Philosophen Montesquieu und nahmen es zum Vorbild.

Patara schenkte der Welt auch den heiligen Nikolaus von Myra — den Bischof, hier um 270 nach Christus geboren, der fünfzehn Jahrhunderte später zu jener Gestalt werden sollte, die wir heute den Weihnachtsmann nennen. Die Römer schätzten die Stadt für ihren Hafen, ihren Leuchtturm und ihre strategische Lage; Kaiser Hadrian ließ hier einen Kornspeicher errichten, so monumental, dass Sie noch heute hindurchgehen können.

Fünf Dinge gilt es an dieser Stätte zu finden. Nehmen Sie sich Zeit — die meisten Besucher übersehen die Hälfte.

Erstens das Bouleuterion. Die halbrunde Ratskammer, die vollständigste Anatoliens. Setzen Sie sich auf die Steinbänke, wo die lykischen Vertreter einst abstimmten. Die Akustik funktioniert noch — sprechen Sie vom Boden aus, und die letzte Reihe hört Sie.

Zweitens das Theater. Fünftausend Sitze in den Hang gehauen, 2009 teilweise wiederhergestellt. Steigen Sie zur obersten Reihe und blicken Sie zurück über die Orchestra. Das Bühnenhaus steht noch; Sie können Inschriften lesen, die die Familien nennen, die den Bau bezahlten.

Drittens der Leuchtturm. Unter Kaiser Nero in den 60er Jahren nach Christus erbaut, ist er einer der ältesten bekannten der Welt. Der Turm wurde ausgegraben und teilweise wieder aufgerichtet; die Inschrift mit Neros Namen ist am Sockel noch zu sehen.

Viertens der Dreifachbogen des Modestus. Ein monumentales dreitoriges Stadttor, um 100 nach Christus vom römischen Statthalter erbaut. Gehen Sie hindurch, wie es die Alten taten — der abgewetzte Stein unter Ihren Füßen ist von zwei Jahrtausenden Schritte poliert.

Und fünftens der Kornspeicher Hadrians. Ein gewaltiges Lagerhaus, acht mächtige Kammern, gebaut, um aus Ägypten verschifftes Getreide für die römische Flotte zu bewahren. Stellen Sie sich hinein; die Stille ist ungeheuer.

Noch eines. Das Orakel des Apollon von Patara — heute verloren — war einst so berühmt wie Delphi. Apollon selbst, so hieß es, verbrachte seine Winter hier und verließ seinen Tempel auf Delos, um in den Süden, in die Sonne zu kommen. War der Gott zugegen, sprach das Orakel. Kehrte er im Sommer nach Delos zurück, verstummten die Priester. Wo der Tempel genau lag, ist bis heute umstritten.

Während Sie die Stätte durchgehen, blicken Sie hinauf zu den Dünen hinter Ihnen — unter jenem Sand, unter dem wilden Fenchel, wartet das Orakel des Apollon noch immer darauf, gefunden zu werden.

Von hier führt der Lykische Weg südwärts weiter, den achtzehn Kilometer langen Strand von Patara entlang — den längsten ununterbrochenen Strand der türkischen Mittelmeerküste, wo noch immer Unechte Karettschildkröten an Land kommen, um zu nisten. Der Weg setzt am Westende der Dünen wieder ein. Guten Weg.

Estás en Patara. El viento de las dunas, las cigarras, y el silencio de dos mil años. Es aquí donde se reunía la Liga licia. Es aquí donde nació san Nicolás. Y es uno de los lugares más importantes que cruzarás en toda la Vía Licia.

Patara era el gran puerto de la antigua Licia — un reino costero que prosperó aquí, en el suroeste de Anatolia, a partir del siglo séptimo antes de nuestra era, más o menos. En el siglo segundo antes de nuestra era, veintitrés ciudades licias se habían federado, y Patara era una de las seis únicas con tres votos en la asamblea.

Su lugar de reunión — el Buleuterion que vas a ver — es tenido por algunos historiadores como una de las cámaras democráticas más antiguas del mundo. James Madison y los padres fundadores de los Estados Unidos, dos mil años después, leyeron el sistema licio en el filósofo francés Montesquieu e hicieron de él un modelo.

Patara dio también al mundo a san Nicolás de Myra — el obispo nacido aquí hacia el año 270 de nuestra era que llegaría a ser, quince siglos más tarde, la figura que hoy llamamos Papá Noel. Los romanos apreciaban la ciudad por su puerto, su faro y su posición estratégica; el emperador Adriano mandó levantar aquí un granero tan monumental que aún puedes recorrerlo.

Hay cinco cosas que encontrar en este sitio. Tómate tu tiempo — la mayoría de los visitantes se pierden la mitad.

Primero, el Buleuterion. La sala del consejo, en hemiciclo, la más completa de Anatolia. Siéntate en los bancos de piedra donde votaban antaño los representantes licios. La acústica aún funciona — habla desde el suelo, y la última fila te oye.

En segundo lugar, el teatro. Cinco mil plazas excavadas en la ladera, parcialmente restauradas en 2009. Sube a la fila más alta y mira la orquesta allá abajo. El edificio de escena aún se mantiene; se leen en él las inscripciones que nombran a las familias que pagaron la construcción.

En tercer lugar, el faro. Construido bajo el emperador Nerón en los años sesenta de nuestra era, es uno de los más antiguos conocidos del mundo. La torre ha sido excavada y parcialmente reerigida; la inscripción con el nombre de Nerón sigue visible en la base.

En cuarto lugar, el arco triple de Modesto. Una puerta de ciudad monumental de tres arcos, levantada hacia el año 100 por el gobernador romano. Pásala como hacían los antiguos — la piedra gastada bajo tus pies ha sido pulida por dos milenios de pasos.

Y en quinto lugar, el granero de Adriano. Un vasto almacén, ocho cámaras macizas, concebido para conservar el trigo venido de Egipto para la flota romana. Entra: el silencio es inmenso.

Una última cosa. El oráculo de Apolo en Patara — hoy perdido — fue antaño tan célebre como Delfos. El propio Apolo, se decía, pasaba aquí sus inviernos, desertando de su templo de Delos para venir al sur, al sol. Cuando el dios residía, el oráculo hablaba. Cuando regresaba a Delos en verano, los sacerdotes callaban. El emplazamiento exacto del templo aún se debate.

Al cruzar el sitio, alza la vista hacia las dunas a tu espalda — bajo esa arena, bajo el hinojo silvestre, el oráculo de Apolo aún espera a que lo encuentren.

De aquí, la Vía Licia continúa hacia el sur, a lo largo de la playa de Patara, dieciocho kilómetros — la playa ininterrumpida más larga de la costa mediterránea turca, donde las tortugas bobas aún vienen a desovar. El camino se reanuda en el extremo oeste de las dunas. Buen camino.

Vous êtes à Patara. Le vent des dunes, les cigales, et le silence de deux mille ans. C'est ici que se réunissait la Ligue lycienne. C'est ici que naquit saint Nicolas. Et c'est l'un des lieux les plus importants que vous traverserez sur toute la Voie lycienne.

Patara était le grand port de l'antique Lycie — un royaume côtier qui prospéra ici, dans le sud-ouest de l'Anatolie, à partir du septième siècle avant notre ère environ. Au deuxième siècle avant notre ère, vingt-trois cités lyciennes s'étaient fédérées, et Patara était l'une des six seules à disposer de trois voix à l'assemblée.

Leur lieu de réunion — le Bouleutèrion que vous allez voir — est tenu par certains historiens pour l'une des plus anciennes chambres démocratiques du monde. James Madison et les pères fondateurs américains, deux mille ans plus tard, lurent le système lycien chez le philosophe français Montesquieu et en firent un modèle.

Patara donna aussi au monde saint Nicolas de Myra — l'évêque né ici vers 270 de notre ère qui deviendrait, quinze siècles plus tard, la figure que nous appelons aujourd'hui le Père Noël. Les Romains prisaient la ville pour son port, son phare et sa position stratégique ; l'empereur Hadrien y fit élever un grenier si monumental que vous pouvez encore le traverser.

Il y a cinq choses à trouver sur ce site. Prenez votre temps — la plupart des visiteurs en manquent la moitié.

D'abord, le Bouleutèrion. La salle du conseil, en hémicycle, la plus complète d'Anatolie. Asseyez-vous sur les bancs de pierre où votaient jadis les représentants lyciens. L'acoustique fonctionne encore — parlez depuis le sol, et le dernier rang vous entend.

Deuxièmement, le théâtre. Cinq mille places creusées dans le versant, partiellement restaurées en 2009. Montez au rang le plus haut et regardez l'orchestra en contrebas. Le bâtiment de scène tient encore ; on y lit les inscriptions nommant les familles qui payèrent la construction.

Troisièmement, le phare. Bâti sous l'empereur Néron dans les années soixante de notre ère, c'est l'un des plus anciens connus au monde. La tour a été fouillée et partiellement relevée ; l'inscription au nom de Néron est encore visible à la base.

Quatrièmement, l'arc triple de Modestus. Une porte de ville monumentale à trois arches, élevée vers l'an 100 par le gouverneur romain. Passez-la comme le faisaient les Anciens — la pierre usée sous vos pieds a été polie par deux millénaires de pas.

Et cinquièmement, le grenier d'Hadrien. Un vaste entrepôt, huit chambres massives, conçu pour conserver le blé venu d'Égypte pour la flotte romaine. Entrez : le silence y est immense.

Une dernière chose. L'oracle d'Apollon à Patara — aujourd'hui perdu — fut jadis aussi célèbre que Delphes. Apollon lui-même, disait-on, passait ici ses hivers, désertant son temple de Délos pour venir au sud, dans le soleil. Quand le dieu résidait, l'oracle parlait. Quand il regagnait Délos l'été, les prêtres se taisaient. L'emplacement exact du temple est encore débattu.

En traversant le site, levez les yeux vers les dunes derrière vous — sous ce sable, sous le fenouil sauvage, l'oracle d'Apollon attend toujours d'être retrouvé.

D'ici, la Voie lycienne continue vers le sud, le long de la plage de Patara, dix-huit kilomètres — la plus longue plage ininterrompue de la côte méditerranéenne turque, où les tortues caouannes viennent encore pondre. Le chemin reprend à l'extrémité ouest des dunes. Bonne route.

Siete a Patara. Il vento delle dune, le cicale, e il silenzio di duemila anni. È qui che si riuniva la Lega licia. È qui che nacque san Nicola. Ed è uno dei luoghi più importanti che attraverserete su tutta la Via Licia.

Patara era il grande porto dell'antica Licia — un regno costiero che prosperò qui, nel sud-ovest dell'Anatolia, a partire dal settimo secolo avanti Cristo circa. Nel secondo secolo avanti Cristo, ventitré città licie si erano federate, e Patara era una delle sole sei a disporre di tre voti all'assemblea.

Il loro luogo di riunione — il Bouleuterion che state per vedere — è ritenuto da alcuni storici una delle più antiche camere democratiche del mondo. James Madison e i padri fondatori americani, duemila anni dopo, lessero il sistema licio nel filosofo francese Montesquieu e ne fecero un modello.

Patara diede anche al mondo san Nicola di Myra — il vescovo nato qui verso il 270 dopo Cristo che sarebbe diventato, quindici secoli più tardi, la figura che oggi chiamiamo Babbo Natale. I Romani apprezzavano la città per il suo porto, il suo faro e la sua posizione strategica; l'imperatore Adriano vi fece innalzare un granaio così monumentale che potete ancora attraversarlo.

Ci sono cinque cose da trovare su questo sito. Prendetevi il vostro tempo — la maggior parte dei visitatori ne perde la metà.

Primo, il Bouleuterion. La sala del consiglio, a emiciclo, la più completa dell'Anatolia. Sedetevi sui banchi di pietra dove un tempo votavano i rappresentanti lici. L'acustica funziona ancora — parlate dal basso, e l'ultima fila vi sente.

In secondo luogo, il teatro. Cinquemila posti scavati nel pendio, parzialmente restaurati nel 2009. Salite all'ultima fila e guardate l'orchestra in basso. L'edificio scenico regge ancora; vi si leggono le iscrizioni che nominano le famiglie che pagarono la costruzione.

In terzo luogo, il faro. Costruito sotto l'imperatore Nerone negli anni Sessanta dopo Cristo, è uno dei più antichi conosciuti al mondo. La torre è stata scavata e parzialmente rialzata; l'iscrizione col nome di Nerone è ancora visibile alla base.

In quarto luogo, l'arco triplo di Modesto. Una monumentale porta cittadina a tre archi, innalzata verso l'anno 100 dal governatore romano. Varcatela come facevano gli Antichi — la pietra consumata sotto i vostri piedi è stata levigata da due millenni di passi.

E in quinto luogo, il granaio di Adriano. Un vasto magazzino, otto camere massicce, concepito per conservare il grano venuto dall'Egitto per la flotta romana. Entrate: il silenzio vi è immenso.

Un'ultima cosa. L'oracolo di Apollo a Patara — oggi perduto — fu un tempo celebre quanto Delfi. Apollo stesso, si diceva, passava qui i suoi inverni, disertando il tempio di Delo per venire a sud, nel sole. Quando il dio risiedeva, l'oracolo parlava. Quando tornava a Delo d'estate, i sacerdoti tacevano. La collocazione esatta del tempio è ancora dibattuta.

Attraversando il sito, alzate gli occhi verso le dune dietro di voi — sotto quella sabbia, sotto il finocchio selvatico, l'oracolo di Apollo attende ancora di essere ritrovato.

Da qui, la Via Licia prosegue verso sud, lungo la spiaggia di Patara, diciotto chilometri — la più lunga spiaggia ininterrotta della costa mediterranea turca, dove le tartarughe caretta vengono ancora a deporre. Il cammino riprende all'estremità ovest delle dune. Buon cammino.

Вы стоите в Патаре. Ветер с дюн, стрекот цикад — и тишина двух тысячелетий. Здесь заседала Ликийская федерация. Здесь родился святой Николай. И это одно из самых значимых мест на всей Ликийской тропе.

Патара была главной гаванью древней Ликии — прибрежного царства, процветавшего на юго-западе Анатолии примерно с седьмого века до нашей эры. Ко второму веку до нашей эры двадцать три ликийских города объединились в федерацию, и Патара была одним из шести городов, имевших в собрании право трёх голосов.

Зал их заседаний — булевтерий, который вы вскоре увидите, — некоторые историки считают одним из первых демократических парламентов в истории человечества. Джеймс Мэдисон и отцы-основатели Соединённых Штатов, работая две тысячи лет спустя, знали о ликийской системе из трудов французского философа Монтескьё — и взяли её за образец.

Ещё Патара подарила миру святого Николая Мирликийского — епископа, родившегося здесь около 270 года нашей эры. Пятнадцать веков спустя он превратится в того, кого мы называем Санта-Клаусом. Римляне ценили город за гавань, маяк и стратегическое положение; император Адриан построил здесь зернохранилище столь монументальное, что по нему и сегодня можно пройти насквозь.

На этом месте стоит найти пять вещей. Не торопитесь: большинство посетителей пропускает половину.

Первое — булевтерий. Полукруглый зал совета, самый целый в Анатолии. Присядьте на каменные скамьи, где когда-то голосовали представители ликийских городов. Акустика работает до сих пор: скажите слово с площадки — и вас услышат в последнем ряду.

Второе — театр. Пять тысяч мест, вырубленных в склоне холма; частично восстановлен в 2009 году. Поднимитесь на верхний ярус и оглянитесь на орхестру. Сценическое здание всё ещё стоит, и на нём можно прочесть имена семей, оплативших строительство.

Третье — маяк. Построенный при императоре Нероне в шестидесятые годы нашей эры, он считается одним из древнейших известных маяков мира. Башню раскопали и частично собрали заново; у основания до сих пор видна надпись с именем Нерона.

Четвёртое — тройная арка Модеста. Монументальные городские ворота с тремя пролётами, возведённые около 100 года римским наместником. Пройдите сквозь них, как проходили древние: камень под ногами отполирован двумя тысячелетиями шагов.

И пятое — зернохранилище Адриана. Огромный склад из восьми массивных камер, построенный для зерна, которое везли из Египта для римского флота. Зайдите внутрь: тишина там оглушительная.

И последнее. Патарский оракул Аполлона — ныне утраченный — славился когда-то не меньше Дельфийского. Говорили, что сам Аполлон проводит здесь зимы, покидая свой храм на Делосе ради южного солнца. Когда бог был здесь, оракул говорил. Когда летом он возвращался на Делос, жрецы умолкали. Где именно стоял храм, спорят до сих пор. Идя по руинам, поднимите взгляд на дюны позади: где-то там, под песком и диким фенхелем, оракул Аполлона всё ещё ждёт, когда его найдут.

Отсюда Ликийская тропа уходит на юг вдоль восемнадцатикилометрового пляжа Патары — самого длинного непрерывного пляжа на средиземноморском побережье Турции, где до сих пор откладывают яйца черепахи логгерхеды. Тропа продолжается у западного края дюн. Доброй тропы.

Patara'dasınız. Kumulların rüzgârı, ağustos böcekleri ve iki bin yıllık sessizlik. Likya Birliği burada toplanırdı. Noel Baba burada doğdu. Ve burası, Likya Yolu boyunca içinden geçeceğiniz en önemli yerlerden biri.

Patara, antik Likya'nın ana limanıydı — bu güneybatı Anadolu kıyısında MÖ yedinci yüzyıldan itibaren serpilen o kıyı uygarlığının. MÖ ikinci yüzyıla gelindiğinde yirmi üç Likya kenti bir birlik kurmuştu ve Patara, mecliste üç oya sahip yalnızca altı kentten biriydi. Toplantı yerleri — birazdan göreceğiniz Bouleuterion, yani meclis binası — kimi tarihçilere göre dünyanın en eski demokrasi salonlarından biridir.

İki bin yıl sonra Amerika'nın kurucuları, James Madison ve arkadaşları, Likya sistemini Fransız düşünür Montesquieu'den okudu ve kendi anayasalarına örnek aldı.

Patara dünyaya bir de Aziz Nikolaos'u verdi — MS 270 dolaylarında burada doğan ve on beş yüzyıl sonra bizim Noel Baba dediğimiz efsaneye dönüşen o Myralı piskoposu. Romalılar kente limanı, feneri ve stratejik konumu için değer verdi; İmparator Hadrianus buraya öyle anıtsal bir tahıl ambarı yaptırdı ki içinde bugün de yürüyebiliyorsunuz.

Bu alanda bulunacak beş şey var. Acele etmeyin — ziyaretçilerin çoğu yarısını görmeden gider.

Önce Bouleuterion. Yarım daire meclis salonu; Anadolu'daki en eksiksiz örnek. Likya temsilcilerinin bir zamanlar oy verdiği taş sıralara oturun. Akustik hâlâ çalışıyor — salonun ortasından konuşun, en arka sıra sizi duyar.

İkincisi, tiyatro. Yamaca oyulmuş beş bin koltuk; 2009'da kısmen onarıldı. En üst sıraya çıkıp orkestraya dönüp bakın. Sahne binası hâlâ ayakta; yapının parasını veren ailelerin adlarını yazıtlarda okuyabilirsiniz.

Üçüncüsü, fener. İmparator Neron döneminde, MS 60'larda yapıldı — dünyanın bilinen en eski deniz fenerlerinden biri. Kule kazıldı ve kısmen yeniden ayağa kaldırıldı; kaidesinde Neron'un adını veren yazıt hâlâ görülüyor.

Dördüncüsü, Modestus Takı. MS 100 dolaylarında Romalı valinin yaptırdığı üç gözlü anıtsal kent kapısı. İçinden eskilerin geçtiği gibi geçin — ayağınızın altındaki taş, iki bin yıllık adımlarla cilalandı.

Beşincisi, Hadrianus'un Tahıl Ambarı. Kocaman bir depo; sekiz dev bölme; Mısır'dan gemiyle gelen buğdayı Roma donanması için saklamak üzere kuruldu. İçinde durun; sessizlik devasa.

Son bir şey. Patara'nın Apollon kehanet ocağı — bugün kayıp — bir zamanlar Delfi kadar ünlüydü. Apollon'un kışlarını burada geçirdiği söylenirdi: Delos'taki tapınağını bırakıp güneye, güneşe gelirdi. Tanrı buradayken kehanet konuşurdu. Yazın Delos'a dönünce rahipler susardı. Tapınağın tam yeri hâlâ tartışılıyor.

Alanda yürürken arkanızdaki kumullara bakın — o kumulların altında, yaban rezenesiyle kumun altında bir yerde, Apollon'un kehanet ocağı hâlâ bulunmayı bekliyor.

Buradan Likya Yolu güneye, on sekiz kilometrelik Patara kumsalı boyunca sürüyor — Akdeniz kıyımızın kesintisiz en uzun kumsalı; caretta'ların bugün de yuvalamak için karaya çıktığı yer. Patika, kumulların batı ucundan devam ediyor. Yolunuz açık olsun.

Ви — у Патарі. Вітер із дюн, цикади й двохтисячолітня тиша. Саме тут збирався Лікійський союз. Саме тут народився святий Миколай. І це одне з найважливіших місць, які ви проминете на всій Лікійській стежці.

Патара була великим портом стародавньої Лікії — прибережного царства, що квітло тут, на південному заході Анатолії, приблизно від сьомого століття до нашої ери. У другому столітті до нашої ери двадцять три лікійські міста об'єдналися у федерацію, і Патара була одним із лише шести, що мали три голоси на зібранні.

Місце їхніх зборів — булевтерій, який ви зараз побачите, — деякі історики вважають однією з найдавніших демократичних палат світу. Джеймс Медісон і американські батьки-засновники, за дві тисячі років по тому, прочитали про лікійський устрій у французького філософа Монтеск'є й узяли його за взірець.

Патара дала світові й святого Миколая Мирлікійського — єпископа, народженого тут близько 270 року нашої ери, який за п'ятнадцять століть стане постаттю, яку ми сьогодні звемо Санта-Клаусом. Римляни цінували місто за порт, маяк і стратегічне розташування; імператор Адріан звів тут зерносховище, настільки монументальне, що крізь нього й досі можна пройти.

Тут варто знайти п'ять речей. Не поспішайте — більшість відвідувачів пропускає половину.

Спершу — булевтерій. Зала ради, півколом, найповніша в Анатолії. Присядьте на кам'яні лави, де колись голосували лікійські представники. Акустика ще діє — заговоріть із підлоги, і останній ряд вас почує.

По-друге — театр. П'ять тисяч місць, урізаних у схил, частково відновлених 2009 року. Підніміться в найвищий ряд і погляньте на орхестру внизу. Будівля сцени ще стоїть; на ній читаються написи з іменами родин, що оплатили будівництво.

По-третє — маяк. Зведений за імператора Нерона в шістдесятих роках нашої ери, це один із найдавніших відомих у світі. Вежу розкопали й почасти підняли; напис з іменем Нерона ще видно біля основи.

По-четверте — триарочна брама Модеста. Монументальна міська брама з трьома арками, зведена близько 100 року римським намісником. Пройдіть крізь неї, як робили давні, — стертий камінь у вас під ногами відполірований двома тисячоліттями кроків.

І по-п'яте — зерносховище Адріана. Величезний склад, вісім масивних камер, задуманий, щоб зберігати єгипетський хліб для римського флоту. Увійдіть: тиша тут неосяжна.

Наостанок — ще одне. Оракул Аполлона в Патарі — нині втрачений — був колись такий самий славетний, як Дельфи. Кажуть, сам Аполлон проводив тут зими, покидаючи свій храм на Делосі, щоб податися на південь, до сонця. Коли бог мешкав тут, оракул промовляв. Коли влітку він вертався на Делос, жерці мовчали. Точне місце храму й досі є предметом суперечок.

Проходячи пам'яткою, підведіть очі до дюн за вашою спиною — під цим піском, під диким фенхелем оракул Аполлона й досі чекає, коли його знайдуть.

Звідси Лікійська стежка веде далі на південь, уздовж патарського пляжу, вісімнадцять кілометрів — найдовшого суцільного пляжу турецького середземноморського узбережжя, куди морські черепахи каретта й досі приходять відкладати яйця. Стежка поновлюється на західному краю дюн. Доброї дороги.